2 Corinthians 11

Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим міри́лом сильно звели́чимося ми між вами, 1щоб і в дальших за вами країнах звіщати Єва́нгелію, а не хвалитись готовим, як це чужі тве́рдять. 2А „хто хва́литься, нехай хва́литься в Господі!“ 3Бо достойний не той, хто сам себе хва́лить, але кого хвалить Госпо́дь! 4

Пра́ця св. апостола Павла для Церков

5О, коли б потерпі́ли ви трохи безу́мство моє! Але й те́рпите ви мене. 6Бо пильную про вас пильністю Божою, заручив бо я вас одно́му чоловікові, щоб Христові приве́сти вас чистою дівою. 7Та боюсь я, — як змій звів був Єву лука́вством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки́, і ви не вхилилися від простоти́ й чи́стости, що в Христі. 8Коли бо хто при́йде й зачне пропові́дувати про Ісуса іншого, про якого ми не проповідували, або при́ймете іншого Духа, якого ви не прийняли, або іншу Єва́нгелію, якої ви не прийняли́, — то радо терпіли б ви те! 9Та ду́маю я, що нічим не лишаюсь позад передні́ших апо́столів. 10Хоч і неук я словом, але не знання́м, та всюди в усьому ми ви́явлені поміж вами. 11Чи я гріх учинив, себе впокоря́ючи, щоб підвищити вас, бо я Божу Єва́нгелію благовістив для вас дармо? 12Оббирав я інші Церкви́, приймаючи плату для служіння вам. А коли я прийшов до вас і терпів недостачу, то ніко́го я не обтя́жив. 13Бо мій нестаток попо́внили бра́ти, що прийшли з Македонії; і в усьому беріг я себе, щоб не бути для вас тягаре́м, і збережу́. 14Як правда Христова в мені, так оця похвала́ не замо́вчана буде про мене в країнах Ахаї. 15Для чо́го? Тому́, що я вас не люблю́? Відо́мо те Богові! 16А що я роблю́, те й робитиму, щоб відтя́ти причину для тих, хто шукає причини, щоб у то́му, чим хва́ляться, показались такі, як і ми. 17Такі бо фальшиві апо́столи, лукаві робітники́, що підро́блюються на Христових апо́столів. 18І не дивно, бо сам сатана́ прикидається а́нголом світла! 19Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слу́гами праведности. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми! 20Зно́ву кажу́: хай ніхто не вважає мене за безумного! А як ні, то прийміть мене бодай як безумного, щоб хоч трохи й я похвалився! 21А що я кажу́, не кажу́ того в Господі, але ніби в безу́мстві — у цій частині хвали́. 22Через те ж, що тілом багато-хто хваляться, то й я похвалюся. 23Бо ви те́рпите радо безумних, самі мудрими бувши. 24Бо ви терпите, коли вас хто нево́лить, коли хто об'їдає, коли хто обдирає, коли хто підвищується, коли хто по що́ках вас б'є. 25На безчестя кажу́, що ми ніби стратили сили. Коли хто відва́житься чим, то — скажу́ нерозумно — відважуюся й я. 26Євреї вони? — То й я. Ізра́їльтяни вони? — То й я. Насіння вони Авраамове? — То й я! 27Слу́ги Христові вони? — Говорю́ нерозумне: більш я! Я був більш у пра́цях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. 28Від юдеїв п'ять раз я прийняв був по сорок уда́рів без о́дного, 29тричі ки́ями бито мене, один раз мене каменува́ли, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробу́в у глибині́ морській; 30у мандрі́вках я часто бува́в, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого наро́ду, у небезпеках поган, у небезпеках по міста́х, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, 31у висна́жуванні та в праці, часто в недосипа́нні, у голоді й спразі, часто в по́сті, у холоді та в наготі́. 32Окрім зо́внішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви́. 33Хто слабує, а я не слабую? Хто споку́шується, а я не палю́ся?